Zamenhof.info

Біографія Заменгофа

Людвік Лейзер Заменгоф (В Есперанто відомий як Людовік Лазар) народився 15 грудня 1859 на Ulica Zielona ("Зелена Вулиця") в місці Білосток, де там навчасвся в Російській Імперії (зараз в Польщі). Його батьками були Марко Заменгоф та Розаліа Заменгоф. Батько був викладачем французької та німецької мови та викладав також географію. Він розмовляв зі своїм сином російською, з котрим також відбувалось навчання Людовика. Мати, домогосподарка, розмовляла з Людовиком ідиш. З самого дитинства Людовік показав любов до мов. В дитинстві він мріяв стати великим російським письменником та писав різноманітні вірші та навіть 5-актні трагедії. Пізніше, коли він став дорослим, в одному з своїх листів він писав, що він вільно говорив на трьох мовах (російська, польська, німецька); французькою він вільно читав, але розмовляв мало та погано. Та також на протязі свого життя він вивчав біля восьми інших мов.

Середовище, в якому народився та виріс Заменгоф, на можна назвати легким. Місто було інтернаціональним, де жили різноманітні народи, і з спогадами Заменгоф, відносини між жителями часто були далекими від думки про дружбу. Молодий Людовик часто приходив на ярмарку на площі, де він бачив, як різноманітні народи нападали один на одного. Все це вплинуло на Заменгофа, та дитиною він думав, що головною причиною ворожечі між народами є відсутність спільної мови. Мрія про одну людську мову оволоділа ним сильно і з тих пір не залишала його.

Заменгоф (зліва, позаду) з однокласниками в Варшаві, 1873

В 1865 Людовік навчався в чотирирічній школі, та в 1869 він почав навчання в гімназії, де він вивчав іноземні мови. Він завжди був старанним учнем й викладачі називали його дуже здібним. В 1873 родина переїхала до Варшави, де батько Людовіка почав викладати в гімназії німецьку.

За спогадами Заменгоф, найбільш неприємним було лише те, що він тоді в Варшаві зовсім не бачив людей: він бачив лише росіян, поляків, євреїв і т.п., та всі взаємно ненавиділи один одного і думали лише про свій народ. Людовік також достатньо рано дізнався, що він єврей, але політика Російської Імперії не була сприятливою для євреїв.

Там, в Варшаві він побачив сильний антисіметизм, що підштовхнуло його потім піти до сіоністського руху, хоча з його самого ранього дитинства для нього завжди мала велике значення "людина" та за його словами, він віддав все своє життя одній головній ідеї і мрії про єднання людства. Для цього він достатньо швидко вийшов з сіоністського руху, але завжди відчував жалість до важкої долі свого народу.

Достатньо рано вын прийшов до висновку, що спільна мова, про котру він постійно роздумував, може бути лише нейтральною, не належною до жодної з існуючих народів, тому що Заменгоф бачив рівність між різноманітними народами та зрозумів, що ніяка з національних мов не буде обрана усіма країнами в якості спільної мови. Коли в 1873 в Варшавській класичній гімназії він познайомився з античними мовами, тоді, вірний своїй мрії, почав думати про те, аби повернути до життя одну з тих мов для загального користування. Але після він прийшов до стійкому упередженню, що жодна з існуючих або існувавших мов не підходить до цієї цілі, потрібна нова, штучна мова. З цього моменту він не просто мріє про спідьну нейтральну мову, але також починає займатись її створенням.

Lingwe uniwersala

Коли в 5-му класі в гімназії Людовік Заменгоф познайомився з граматикою англійської мови, дуже просто у порівняні з грецькою та латинською мовами, це здивувало його та переконало його, що складна граматика не є необхідною для мови. В його голові вже тоді існував проект його мови. Він почав викидати лишні форми та згодом він прийшов до самої маленької граматики, котра займала не більше кількох сторінок. Це порадувало Людовіка та з новими силами він продовжив свої дослідження, але проблема величезного словникового запасу переслідувала його.

Одного разу магазинні вивіски "швейцарская" та "кондитерская" привернули його увагу. Ось що допоможе вирішити проблему: суфікси! На величезні словники впав промінь світла та вони почали швидко танути. Навіть чисто кореневи слова (напр. "матір", "ніж" і.т.п.) за допомогою суфіксів трансформувались та полегшили запам'ятовування. Працюючи над словником, автор помітив, що сучасні мови мають великий запас готових інтернаціональних слів, котрі відомі більшістю народам. Вони є справжнім скарбом для майбутньої мови, та Заменгоф успішно використав цей скарб. Як джерело для словника він використав корені романсько-німецької групи, обираючи між формами найпростіші та інтернаціональніші.

Заменгоф в 1879

В 1878 мова була майже готовою, та 190річний Людовік назвав її “Lingwe uniwersala”. Кілька однокласників вивчали цю мову. Людовік святкувас з друзями в будинку батьків народження універсальної мови, хоча між цим “Lingwe uniwersala” та теперішнім Есперанто була велика різниця. Це був перший період мови.

Наступного року, в 1879, Людовік подорожував до Москви для того аби розпочати навчання в університеті. Він обрав медицину як свою професію. Зрозуміло, що Людовіка більше цікавили мови, але його батько вважав, що лінгвістика або література є безнадійними професіями, і що доктор є більш перспективною спеціальністю і він говорив це Людовіку, що мови не даватимуть прибутку в майбутній родині. Людовік був змушений піддатись впливу свого батька та почав вивчати медицину. Існує легенда, що батько спалив зошити з “Lingwe uniwersala”, коли Людовік був в Москві. Він хотів щоб його син займався лише навчанням для того аби стати хорошим лікарем.

Lingvo internacia

В 1881, Людовік повинен був повернутись у Варшаву, де він продовжив своє медичне навчання.Це було пов'язано з фінансовою ситуацією його батька. Він більше не міг давати сину кошти на аренду його кімнати та на життя. Людовік мав братів та сестру, котрі також повинні навчатись, котре також вимагало коштів.

В тому ж році, вернувшись додому та дізнавшись про те що зошит з “Lingwe uniwersala”, він почав знову займатись над міжнародною мовою, тому що все необхідне залишилось в його пам'яті. Ймовірно спочатку він засмутився через втрату зошита, але після він зрозумів, що перша версія мови була далекою від ідеалу. Що спочатку здавалось йому готовим з точки зору теорії, була не готова для практичного використання. Він почав багато перекладати на різні мови, уникаючи дослівного перекладу, і почав думати про нейтральну мову. Після він помітив, що для мови він створив власний дух, власне життя, власне визначення та чітке виражене обличчя, котре було вже незалежним від будб-якого впливу. Він назвав новий варіант мови “Lingvo internacia”. На протязі свого останього навчання на медичному в році 1884 міжнародна мова отримала форму теперішнього Есперанто.

В 1885 Людовік поїхав до Литви длґ проходження лікарської практики, де він жив у своєї сестри та її чоловіка. Там він розпочав шукати видавця для своєї мови, але йому це вдалось лише через два роки. Також одночасно він розпочав спеціалізуватись в офтальмології, котру він вважав самою мирною та спокійною з усіх мидичних спеціальностей. Згодом він повернувся до Варшави.

Заменгоф та Клара Зілбернік в 1887

Взимку 1886-1887 Людвік, знаходячись в Варшаві, познайомився з Кларою Зільберник, котра мешкала у своєї сестри. Вони закохались один в одного. Батько Клари був фабрикантом (займався виробництвом мила) і він віддав гроші Людовіку, аби надрукувати книги. Заменгоф вирішує використати псевдонім Доктор Есперанто (той котрий надіється). Він вважав, що не дуже добра доля очікує лікаря, котрий залежить від публіки, якщо вона бачить в ньому фантазера, людину, котра займається іншими справами. Після Заменгоф напише, що він відчував, коли поставив на карту майбутній спокій та існування себе та своєї родини.

Тож рік 1887 був дуже важливим для Людовіка: 26-го липня відбулось день народження Есперанто та 9 серпня весілля Людовіка та Клари, котрі були вірними одне одному на протязі всього свого життя.

Народження Есперанто

Перший підручник з Есперанто

26-го липня з'явилась Перша Книга (La Unua Libro), перший підручник міжнародної мови, відомий зараз під ім'ям есперанто. І тому 26-е серпня святкується як день народження мови есперанто. Оригінальна назва на російській мові: Международный языкъ. Предисловіе и полный учебникъ. Перше видання з'явилось спочатку лише на російській мові, але до кінця 1887 року книга була видана також на польській, німецькій та французькій мовах та надруковано друге російськомовне видання. Перша англійська версія з'явилась в 1888, була погано перекладена, і за плітками Заменгоф сам зупинив її продаж, до тих пір, поки Річард Гейген, ірлдандець, котрий мешкав в Британії, не зробив новий переклад книги.

Новий мовний проект був прийнятий з великим інтузіазмом. Недивлячись на деякий успіх попередньої штучної мови Волапюка, котра з'явилась в 1879, есперанто достатньо швидко знайшло послідовників по всьому світу. І майже одразу ж він показав, що вона більше підходить для міжнародного спілкування з причини своєї легкості, логічності та краси. Для Заменгофа це стало великою радістю, відчувати себе в оточені однодумців. Він бачив, що мова стає живою нею користуються. Людвік почав отримувати листи з питаннями, порадами, схваленнями, і більшість були написані на есперанто.

Після майже миттєвого успіху, в 1888 році з'являється "Друга Книга" (Dua Libro de l’ Lingvo Internacia), котра була видана для опису Міжнародної мови, та була першою книгою, повністю написаною на есперанто. Першого вересня 1889 року з'явилось La Esperantisto, перше періодичне видання на міжнародній мові есперанто в місті Нюрнберг (Німеччина). В більшості містах в різномаеітних частинах світу (спочатку, природньо, більшістю частиною в Європі) зародились перші есперанто-групи. Виник міжнародний рух.

В 1889 Заменгоф, через відсутність грошей, був змушений переїхати з родиною, в місто Херсон (південна частина теперішньої України), де він не зміг знайти прибуткової роботи. В травні в 1890 він знову переїхав до Варшави, куди також приїхала Клара та дві дитини Адам та Софія, котрі жили у свекра Людовіка в місті Кауно (теперішня Литвв). Через півроку родина була нарешті з'єднана. Але грошові проблеми переслідували Людовіка також довгий час.

Мова есперанто ставала більше та більше популярною, та Заменгоф почав листуватись з більшістю лише но з'явившимися есперантистами з різних країн. Це листування вимагало багато часу та коштів. Грошові проблеми знову загострились та Людовік знову був вимушений переїхати, тепер в Гродно, куди він через деякий час привіз свою родину. Заменгофи мешкали там до 1898 року, коли вся родина вкінці-кінців повернулась до Варшави.

Заменгоф займався не лише мовами. Звісно що, він вів активне листування, багато читав та писав на Есперанто, писав книжки та статті, але він також вмів знаходити час для збагачення своїх знань в медицині. Наприклад, в 1897 він другий раз поїхав до університету у Відні для покращення своїх знань в офтальмології.

В Варшаві він мешкав на бідній вулиці в єврейському кварталі, де він залишався до Першої світової війни. Він працював в якості головного лікаря, та його ціни у порівняні з цінами інших місцевих лікарів були дуже низькими. Часто Заменгоф приймав пацієнтів безкоштовно, тому що бачив, що в них немає грошей і що вони живуть в бідності. Він став дійсно народним лікарем, тому що більшість людей могли йти лише до нього, через його невисокі ціни. Заменгоф був вимушений працювати цілими днями, а ночі він присвячував есперанто. Так він жив до самої смерті, дуже скромно, дуже бідно.

Перший конгрес

Заменгоф на першому Всесвітньому есперанто-конгресі в Булонь-сюр-Мер

З 1898 з'являється багато роботи, пов'язаною з есперанто, котре розповсюдилось в більшості країнах світу. Результатом цього була поява Всесвітнього конгресу есперантистів. В 1905 році у Франції в місті Булонь-сюр-мер пройшов перший Всесвітній конгрес, в котрому прийняли участь 688 чоловік (включаючи творця мови) з 20 країн світу. Він проходив з 5-го по 12-е серпня. Доктор Заменгоф промовив довгу промову. Для нього цей момент став самим прекрасним у житті. Він був дуже зхвильований. Тепер у нього були докази, що есперанто справжня мова, котрою вільно розмовляють і котру легко розуміють люди з різних країн. Всього Заменгоф прийняв участь в дев'яти конгресах, десятий в 1914 був відмінений через початок Першої світової війни. Його дружина Клара завжди супроводжувала свого чоловіка, і тому також приймала участь в конгресах.

Під час росту популярності мови, майже з самого початку її існування, з'явились різноманітні пропозиції реформувати есперанто. Спочатку Заменгоф демократично слухав усі пропозиції та виправлено повідомляв про це в газеті La Esperantisto, але згодом, коли почало приходити все більше і більше пропозицій, творець мови усвідомив, що більшість з них суперечить одне одному. Також, маючи досвід, він ясно розумів, що те, що здається хорошим теоретично, на практиці може бути зовсім непридатним. І кілька пропозицій, котрі влаштовували певну частину есперантистів, могли б бути цілком непридатними для іншої.

Основа Есперанто

Заменгоф відмовився змінювати мову і в цьому велика частина есперантистів підтримала його рішення. Він ніколи не претендував на права володіння мовою. Людвік писав, що хотів бути не творцем, а ініціатором есперанто, вважаючи, що він розробив основу, але інше повинно створюватись людською громадою та життям, так як це відбувається з кожною живою мовою. Він вважав, що есперанто повинно жити, рости та розвиватись за тим же законами, за котрими існують інші мови. За цією ж причиною в 1905 році було прийнятоFundamento de Esperanto, важливий документ, котрий ніхто не мав право змінювати. Але проте ідеї та пропозиції по зміні мови залишались, і в 1907 році а есперанто-русі відбувся розкол та з'явилось Ідо. Це стало для Заменгофа болючим ударом, але за своєю природою він був скромною людиною, завжди намагався пом'якшити конфлікти навколо себе і ніколи не показував будб-яку ворожечу своїм образникам. Навіть тому, хто самим жорстоким чином зрадив його, Луї де Бофрон (творець реформованого есперанто під іменем "Ідо"), він до кінця життя хотів допомогти і писав йому дивовижно поблажливі листи.

Кінець життя Заменгофа

Могила Заменгофа в Варшаві

Перша світова війна стала великим ударом для Заменгофа, людини, котра розглядала людство як "одну велику родину". Йому не вдалось прийняти участь в десятому Всесвітньому конгресі в США, також, як і іншим європейським есперантистам. Через війну вони не змогли поїхати в Америку. Його стан погіршився і доктор Заменгоф не міг більше працювати на протязі всього дня. Його син Адам взяв на себе частину роботи. В серпні німецька армія заняла Варшаву. Родина Заменгофа була розділена та Людвік навіть не мав змоги листуватись зі своїми близькими (наприклад, з дочкою), котрі знаходились не у Варшаві.

14 квітня 1917 Заменгоф помер. До своєї смерті він багато працював для руху, та для мови. Видатний есперантист Гастон Варінгхієн тоді написав в своїй книзі 1887 kaj la sekvo… Заменгоф:

Він був сором'язливим перед публікою і не був схильним до офіційних церемоній, в котрих він приймав участь лише через свій статус як творець есперанто. Він був один з тих рідких людей, котрі відігравали важливу роль на міжнародній арені, і все ж не мав нічого, через що варто було б боятись, у випадку публікації їх листування: це показувало його вроджену ввічливість, його глибоку щирість та його високе почуття справедливості.

Не був оратором, розмовляв тихо та неголосно- Він багато курив, принципово цигарки. Вже біля року 1900 він страждав хворобою серця та відсутністю пульсу в ногах. Тоді, як його доходи зробили можливим, він відвідав влітку німецькі бан-міста.

Але його найголовнішими рисами характеру були сила волі, за допомогою котрої він жертвував усім в ім'я своїх ідеалів, та спокійне наполегливість, завдяки йому він відштовхував всі перепони, котрі стояли на його шляху. Цю силу волі та спокійність він здобував з дійсно безмірного кохання, котре побуджувало його принести, усіма силами свого тіла та духа, трохи втіхи тому фізично та морально засліпленому людству у виконані древнього пророцтва: "Втіш, втіш мій народе!".

Джерела