Zamenhof.info

Ідеї

Ми усі усвідомлюємо, що належимо до однієї великої родини...

Л. Л. Заменгоф

Творець міжнародної мови, Людовік Заменгоф, розглядав есперанто як перший крок до миру між народами. Він сам стверджував, що усе пов'язане з есперанто, це лише частина спільної ідеї, котру він спочатку називав Гіллелізмом, а потім Гомаранізмом. Ціль цього проекту - об'єднання людства, для чого, в першу чергу, необхідно створити нейтрально-людський народ, чиї члени ділились між собою лише за географічними та політичними кордонами, а не за принципом мови та релігії.

Російськомовне видання Hilelismo

В 1901, в квітні, Заменгоф запропонував проект для вирішення єврейського питання. Проект отримав ім'я Гілелізм. Відхиливши сіоністське рішення ще в 1886 році, Заменгоф проте залишився вірним своєму етнічному походженю, своєму народові, чия доля в Східній Європі була все більш та більш безнадійною. Загальна ідея Гілелізму полягала в виразі "Не роблю іншим те, чого не бажаєш собі". Усі повинні розглядати себе лише як частина цілого. Проте ідея не знайшла великої підтримки. Більшістю вона не сподобалась та її критикували за надмірний ідеалізм.

Зустрівши неприйняття ідеї Геллілізму, Заменгоф вирішує не надовго відступити, аби повернутись з тим же самим проектом через кілька років. Російсько-японська війна, котра розпочалась в 1904 році і після Перша російська революція, показали Заменгофу, що спільна мова - лише початок, котрий дозволяє ефективно спілкуватись та пояснювати свою позицію. Міжнародна мова - хороший засіб для вирішення більшості проблем. Але війна та революція підштовхнули Заменгофа до наступного, другого кроку для досягнення миру між народами. Це переконало Заменгофа, що він повинен повернутись до ідеї Гіллелізму, розуміючи, що цей проект вимагає великої зміни. І він вирішує запропонувати Гіллелізм не лише євреям.

Видання Homaranismo з 1913 року

В січні Ruslanda Esperantisto (1906) Заменгоф анонімно публікує свою доктрину під назвою "Догми Гіллелізму", з паралельними текстами на російській та есперанто. Заменгоф швидко розуміє, що назва доктрини занадто єврейська, а передмова занадто російська і тому в березні в Петербурзі з'являється брошура під назвою Homaranismo. Він звертає увагу в новій передмові, що Гіллелізм стосувався лише однієї людської групи, в той час як Гомаранізм стосується усіх народів та релігій. Цей новий проект включав в себе нове вчення про відносини між домом, народом та людством. Декларація з 12 пунктів сформувала віровчення. Якщо сионізм вже витратив романтичну парадігму, прагнучи, аби про євреїв говорили з такою ж повагою як і про француза, німця, росіянина і т.д. Заменгоф ратував, аби усі зовсім забули, що є єврей, француз, німець, росіянин та т.д. Він закликав розглядати кожного з нас не як частину якоїсь релігії, мови або народу, а як людства.

Усі перші чотири догми, найбільш принципові та загальні:

  1. Я-людина, і для мене існують лише чисто людські ідеали; усілякі ідеали та наміри окремих етносів та народів я розглядаю як груповий егоїзм та людиноненависть, котрі рано чи пізно повинні зникнути та чиєму зникненю я повинен посприяти як можу.
  2. Я вірю, що усі народи рівні та я оцінюю кожну людину лише за її особистими цінностями та діями, а не за її походженням. Всі образи або переслідування людини за причиною того, що вона представник іншого народу, говорить на іншій мові або відноситься до іншої релігії, котра відрізняється від моєї, я розглядаю як варварство.
  3. Я вірю, що кожна країна належить не до того чи іншого етносу, а повністю і в рівній ступені усім мешканцям, в незалежності від їх мови або релігії; суміш інтересів країни з інтересами того чи іншого народу, мови або релігії, я розглядаю як пережток варварських часів, коли існувало лише правило кулака та меча.
  4. Я вірю, що в своїй родині кожна людина має повне природнє та не підлягаюче обговоренню право розмовляти на тій мові або діалекту, на котрому він бажає, і на визнання його релігії, але в спілкуванні з людьми іншого походження, він повинен, на скільки це можливо, використати нейтральну мову та жити за принципом нейтрально-людської релігії. Усіляке прагнення однієї людини нап'язати іншим людям свою мову або свою релігію, я розглядаю як варварство.

Заменгоф мав наміри публічно розповісти про проект Гомаранізм на Женевському конгресі (1906) та заснувати там перший гомаранізтичну громаду. Проте його переконали не читати другу частину його промови, в котрій він утотожнював внутрішню ідею есперанто з Гомаранізмом. Заменгоф піддався на ці благання. Він зрозумів, що есперантисти, недивлячись на успіх в Булонь-сюр-мер, не готові прийняти Гомаранізм та "поєднання людства", та навіть його найближчі знайомі есперантисти намагались переконати Заменгофа не пов'язувати есперанто з релігійною доктриною. Таким чином, він на протязі деякого часу уникав публічних згадок Гомаранізму та надавав перевагу про туману "внутрішню ідею", свого роду сурогата Гомаранізму. В 1912 року Заменгоф так визначив внутрішню ідею:

Внутрішня ідея есперанто, котра не є обов'язковою для кожного есперантиста окремо, але котра, як ви знаєте, повністю царує та повина завжди домінувати на кожному есперанто-конгресі, це: на основі нейтральній мовній базі прибрати стіни між народами та зробити так, аби люди звикли бачити в кожному ближньому лише людину та брата. Усі, що знаходиться вище внутрішній ідеї есперанто, є лише частність, котра може базуватись на цій ідеї, але ніколи не повинна розглядатись як ідентична з нею.

Заменгоф, народжений та вихований в багатонаціональній Росії, не звертав увагу на те, що в Німеччині, Франції та в більшості інших західноєвропейських країнах чи не ледь існує мовне різноманіття, і що релігія більше не відіграє колишньої ролі. Через занадто велику увагу до мови та релігії, Заменгоф чи не ледь приділяв увагу політичним, економічним та психологічним факторам. Він вважав, що причини розрізненості та ворожби між народами не є політичні, економічні, географічні, анатомічні, розумові або що вони містяться в походженні людей. Головна причина - несхожість мов та релігій, та внаслідок, "національне розділення та ненависть повністю зникнуть в людстві лише тоді, коли все людство буде мати одну мову та одну релігію".

Показавши за допомогою есперанто спосіб, за допомогою котрого можна подолати мовну розбещенність, Заменгоф презентував рішення релігійної розбещенності. В 1912 році він пропонує організувати конгрес нейтрально-людської релігії в Парижі разом з 10-м Всесвітнім конгресом есперантистів (1914). Ідея Заменгофа була незвичайною: він хотів звернутись не до тих хто вірить, що їх релігія є єдиною вірною та даною від бога, а до вільномислюючих людей, котрі залишили релігію своїх батьків. З чотирьох тезів його декларації, три більш-менш слідували релігійній догмі Гомаранізму, а четвертий тезис був організованим.

Заклик до дипломатів "Після великої війни"

В кінці 1914 року Заменгоф пише своє закликання до дипломатів "Після великої війни" і відправляє його в декілька есперанто-редакцій, аби ті опублікували його на есперанто та на національних мовах. Заменгоф передбачив, що після війни дипломати перекриють карту Європи. Розуміючи, що це не може здійснитись, він просить щонайменш обнародувати та гарантувати у всіх європейських державах принцип: "Кожна країна морально та матеріально повністю та цілковито належить усім своїм синам".

Заменго не припиняв працювати над проектом Гомаранізм, та за два місяці до своєї смерті, він закінчив останній варіант, котрий складався з передмови та декларації. Передмова містила чітке розділення між есперантизмом та Гомаранізмом та зовсім нове пояснення доктрини:

Під назвою "Гомаранізм" (…) я хочу сказати про прагнення до "людяності", до усунення ворожби між народами та несправедливості і до такого способу життя, котре крок за кроком могло би призвести не лише теоретично, але й на приктиці духовну єдність людства.

Примітно, що мова більше не йдеться про те, що "люди коли-небудь зіллються в одному нейтрально-людському народі", як передбачило перше видання Гомаранізму. Мова про прагнення до "духовне об'єднання людства".

Аналізуючи чотири версії (Hilelismo 1906, Homaranismo 1906, Homaranismo 1913, Homaranismo 1917), можна звернути увагу, що Заменгоф приділяє все менше і менше уваги мовній проблемі. Есперанто зовсім не згадується в 1913 та 1917, а в 1917 нема згадок навіть про нейтрально-людську мову. Його цільова аудиторія змінювалась. Перша універсальна пропозиція (Hilelismo 1906) ще розглядає інтереси російських євреїв, але після цей пункт зникає. Останню версію Гомаранізму Заменгоф мав наміри розповсюдити не серед есперантистів, а по всьому світу, і не за допомогою есперанто, а за допомогою найбільш великих національних мов.

Адже прагнення до людяності, до усуванню ворожби між народами та до духовної єдності людства є більш загальним питанням, ніж об'єднання мови та релігії. І основою принципу Гомаранізму (в останній версії: "відносись до людей так, як хочеш, аби відносились до тебе") є не релігійним, а моральним. Прагнення до людяності та практика згаданого принципу (також "терпимості"-мається на увазі в Гомаранізму, але прямо не названий) міг би привернути до Гомаранізму не лише есперантистів і віруючих, скільки прихильників прогресу, для котрих релігійні та мовні проблеми не були найбільш важливими.

За кілька тижнів до своєї смерті Заменгоф почав писати своє останню доповідь "Про Бога та безсмертя", котру він вважав дуже важливою, хоча завчасно знав, що його раптове звернення до віри стане причиною багаточисельної критики. Ця доповідь стала останнім (незакінченим) ідеологічним твором. Заменгов в ньому пише, що він "трохи думає та читає різноманітні наукові та філосовські праці", але ніхто не знає, про які конкретно твори йдеться мова.

Заменгоф помер, але залишились його діти (всі були вбиті нацистами в роки Другої світової війни), його мова есперанто, котру він дав світові, його переклади та його ідеї, котрі надихають зараз тих, хто вважає себе не лише частиною свого народу та релігії, а також частиною всього людства та вірить в його єдність та різноманітність.

Джерела